Згоря блідим рум´янком день -
осіннє сонце падає за обрій.
Ти лічиш: цей листОпад промине,
розчиниться - і в безвість кане осінь.
У сивім парику прийде зима -
в шовкових рукавичках заплете
чепурно всі дерева в срібні коси.
Tа під ворота намете чекань -
і не рахуй, і не лічи, і не чекань
всі зниклі дні... Дарма-дарма -
про долю у ворожки краще не питати...
Та ще не час, іще не час -
то лиш тіні все довші й холодніші роси.
Не дивуйсь, що маркіза хмільна, чи чудна? -
в горностаєвій шубці мадам
ув альтанці з листів розкладає пасьянс,
п´є повільно коньяк...
Tа нервово димить папіроса...
Дивись, давно позолотів наш сад
і листя паленого димова завіса
обволокла дерева... О, маркіз Де Сад,
у сірій пелені дощів не зникне страх -
вона чекає, а тебе чомусь не видно... Тихо...
Ну що ж, давай тоді помовчимо -
не на заваді, що туман
приповз до ніг кудлатим псом
і руки холодом увесь час лиже.
Та невеликий страх, що розділяють нас
багато років і безмежна відстань.
Боюся лиш, що зникне весь щемкий наш сум,
що зникнуть нашi почуття і пристрасть...
О ні, ти все ж аристократ,
і гордості - хоч відбавляй! -
що наче шпага, чи кинджал
приховані в твоїй душі для інших -
і ти, мабуть, таки не прИйдеш...
Поглянь, альтанка пурпуром взялась -
i все ж прийди, щоб ніжно мучить мене знов
та спалювати душу вщент:
твій погляд ледь зволожених очей -
тo незгасимий жар,
твоє мовчання - вбивча ніжність...
Прийди і руки втомлені зігрій
над полум´ям багаття з листя.
Просто мовчи, торкнись мого плеча...
А я тобі й собі приготувала дар:
любов-чар-зілля (чи таки миш´як?)
підсиплю непомітно у гіркий коньяк
(чи здогадаєшся - навіщо?)...
---------
09.10.2008