Розгойдує човен почвари старих комишів,
Мов казку пантрує, поглинутий леготом ночі,
Відлуння стихає в задумі русалки-душі –
Її таїн́у необачно воно не зурочить.
Не раньте, будь ласка, її єретичність святу,
Ймовірно, смішну, коли око примружити з́изо.
Мрійлива, тендітна русалка в клечанні-цвіту –
Це й ваша душа, що скорузне під глицею й хмизом.
Невп́омірки глузд і незмінний тягар простоти
Коромислом часу обчімхують пагіння росту.
І ти вже наспр́авжки не певен: це ти чи не ти –
Й наївність виводиш із себе, неначе коросту.
Розгойдує човен почвари старих комишів,
Мов казку пантрує, поглинутий леготом ночі,
Відлуння стихає в задумі русалки-душі –
Її таїну необачно воно не зурочить.
