Мій виднокіл сум’яттям захурделило...
На рунах мрії – ожеледь зневір.
В три нитки ч́исниця – НАДІЯ. Тільки де вона?
Безкрая путь весь час під косогір.
Обшарпана душа і р́ам’я зношене...
Знеможений, чи годен я благань?
Ще вчора ти пішла від мене, осене,
Повірнице розпачливих жадань.
В моєму возі – дивною розв́орою
Жага невибута, їй-право, вигляда.
Ну, хто закрижанілий лан розорює,
Пройдеш на плуг – і жодного сліда...
Дорога болю з карбом незатоптаних,
Загублених у безвісті слідів –
З чиїмись сподіваннями і втомами...
Хіба такої долі я хотів?
Хіба – з колиски – віру в силу св́олока
Я всотував у серце надарма,
Хіба рокований я був під волю Молоха,
Якому і жертовника нема?
Мій виднокіл сум’яттям захурделило...
На рунах мрії – ожеледь зневір.
В три нитки чисниця – НАДІЯ. Тільки де вона?
Безкрая путь весь час під косогір.