Холодних крапель дотики роси
До босих ніг, захованих у просі.
А ти хоч ненароком попроси,
Ту пам'ять, що заплуталась в волоссі.
Проси життя віддати - ось воно!
Картинами мальоване обличчя.
Чи мусить спрага відчинити двічі
Душі напіврозтріскане вікно?
Проси журби: задумливі пісні,
Замріяно примружені повіки.
Невпинний біль вкоротить трохи віку.
Ти - обзаз у колодязі, на дні,
Портрет, що намальований дощем,
Відлуння вщент розірваного крику,
Як море: чоловік до чоловіка.
Ховаєш свої крила під плащем.
Лиш не проси минулого хвилин,
Не викреслити з серця - ріж із тілом.
Молитва аж до Бога полетіла,
Та на землі лишився часу плин...
А може пригадати телефон?
Запрошення, візит на чашку кави,
І голос нижчим став на пів-октави,
І ненавмисним став очей полон.
Та вітер дме із чотироьх сторін,
Коли життя на перехресті ліній,
І горизонт довкола зовсім синій.
А ти, як був, під номером один...
Дякую!!! Дуже риємний ваш відгук 
Дело не в номере, а в предпочтении... 
