Мужик в роздертім куртафані
На зустріч суне, наче віл.
Від нього тхне добряче п’янню,
Та що йому, він імбецил!
Він бачить тільки на півкроку,
А далі що, його не йме.
Ось він пройшовши, зиркнув оком,
На мить помітивши мене.
Я посміхнувся, справа звична,
То що ж тепер, його розп’ять?
Помилуй Боже ти нас грішних.
Але ж чекайте, що це? Глядь!
У нього посмішка знайома,
І такий самий куртафан,
Мабуть із нашого району,
Хлищ, забулдига, наркоман!
Та хто ж це? Силюся згадати,
Заплющив очі – раптом зник.
Та де ж тепер його шукати?
Ти де подівся, га? Мужик!
Думок посилене блукання
І раптом спалах, наче грім.
Я лобом скло розбив дзеркальне.
Та то нічого, грець із ним!
23.10.2009.
