День чудовий проміннями грався,
Вже набрид мені дощ проливний,
Купа справ, та морально я здався, -
Відпочину, візьму вихідний
І по вуличкам міста пройдуся,
Старим парком в осінню красу,
Як у морі багрянім втоплюся,
Й свої думи йому віднесу
Там у тихім куточку надії
Я під кленом кремезним присів,
Пригорнувся до світлої мрії
І мандрую у вічність без слів
Ось дитинство моє босоноге,
Мов веселка спустилася з гір,
І шкільними роками з-за рогу
Зазирнуло м'ячем у наш двір...
Вітерець жовтим листям загрався,
Ніби каже мені: Не жалкуй,
Ти так сильно хотів й сподівався
На свободу думок, - так святкуй!
Йду доріжкою парку поволі,
Виглядаю мабуть диваком,
Тільки в згадках невпинної долі
Пробігаю повз клен юнаком...
Скільки ж років з тих пір промайнуло?!
Та навідуюсь знову сюди,
Ніби листя мене пригорнуло
У росі з дощової води
Вже дорослим сюди я приходив
Побороти буденності лють
І щоразу натхнення знаходив,
Розтинаючи віршами суть
Світ жорстокий не в силах змінити,
Та плекаю надію на те,
Що красиво та радісно жити
Зможуть діти, бо діти - святе!
У кав'ярню, що поруч, на каву
Запашну неодмінно зайду,
Тут готують чудово, на славу,
Так, подвійну і цукор кладу
Знов у мріях думок розчинився
І катрени, мов птахи, летять...
- Зачиняємось! День закінчився,
Час додому, все це записать