Я ні в чому тебе не звинувачую,
У всіх помилках я винна сама,
Тільки моя провина,
І більше нічия.
Опівночі я до тебе приходила,
По кімнатах блукала,
Та тебе не знаходила,
Тільки пустка там одна була
І пахло ладаном,
І нашим минулим життям,
А потім ти говорив, що бачив мене
Наяву, а не у сні
В червонім пенюарі
Я, як мара прозора порхала,
Когось шукаючи,
Ти боявся, щоб мене не побачила
Вона, твоя дружина,
Бо все було так реально,
Та ти не знав, що я із вічності приходила,
По тебе, забрати в своє теперішнє життя.
Так, Я багато чого хотіла
Та не все було мені по силі,
Тільки й того, щоб в твоєму проявлятися світі,
В пам'яті твоїй себе тримаючи і нагадуючи, що я жива.