Моя подруга – депресія.
депресія - це коли безлімітний інет, а нікуди податися...
Тут я не говоритиму про депресію, яка пов»язана, з якимись великими втратами, хоча й втрати даються нам не просто так.
Я сиджу на березі моря і дивлюся, як хвилі перекочують камінці. Це їх весела гра. Я сиджу, дивлюся... Дивлюся, як сходить сонце, наповнюючи землю радістю. І спиною чітко відчуваю чиюсь присутність, хоча, насправді, нікого реального. Але часто важко визначити, що є реальним , а що – вигадкою. Хто ж це? Відчуття таке, ніби хтось є і біля тебе і всередині. Але чомусь від цього зовсім невесело, не радісно і не легко, навпаки, щось важке, в»язке, липке, немов кисіль заповнює думки.
Я впізнаю свою подругу. Давню подругу. Її ім»я – Депресія.
Скажіть, звідки в успішної, нормальної, молодої жінки 30 років, у якої є робота, сім»я, діти, яка в даний час відпочиває на морі, депресія? Думаю, що кожен в своєму житті , хоч раз задавався таким, чи схожим запитанням. Цікаво, які відповіді давали Ви собі... Що чи хто для Вас депресія?
Для мене вона – подруга. Дещо дивна подруга. Незрозуміло, чому вона приходить і , за яким принципом вибирає час зустрічі. Але, напевно можу сказати, що той час зручний лише для неї! )
Зараз я сиджу і посміхаюся своїм думкам,згадуючи наші зустрічі. Я сама психотерапевт. Іноді, коли до мене приходять люди з депресією, мені не хочеться вірити, що вона існує. Мені здається, що люди притворяються, що вони придумують її, бо так зручно, для чогось потрібно, вигідно. Це продовжується навіть після того, як минулого року я досить сильно провідчувала на собі, як то – жити з депресією.
Немає видимих причин для неї, немає ніяких передумов, знаків. Вона просто приходить, заварює собі міцний чай або каву і сідає за стіл.Що ти будеш з нею робити – залежить лише від тебе.
Ми, зазвичай, починаємо втікати від неї, ховатися, шукати різні входи-виходи. З головою занурюватися в роботу, в сім»ю, хтось біжить займатися «шопінгом», хтось жменями ковтає барвисті пігулки, які лише приглушують тупий біль. В кращому випадку, ми починаємо творити, щоправда, лише для себе. Але незмінно, після кількох годин чи 2-3 днів «попуску», депресія впевнено повертається назад.
Ти посміхаєшся через силу, стараєшся якось гарно виглядати і показувати, що у тебе все «ОК», або весь день проводиш в ліжку з компанією телевізора та бутербродів. Але, в самий непідходящий момент, до горла підкочується комок, а до очей – сльози, які нестерпно важко стримати. І , так чи інакше, тобі доведеться сісти з нею за стіл. Швидше всього – поговорити. Про що розмовляти? Про себе любиму, чи нелюбиму. ) Залежатиме від випадку.
Повірте мені, ця розмова приносить плоди – дозрілі великі плоди. І коли я знаю, що наближується день нової зустрічі з цією подругою, я можу сказати, що відчуваю якусь легку дивну радість. Радість передчуття нового, або радість зустрічі зі спогадами.
Мабуть, просто треба пам»ятати, що разом з депресією до нас приходить прорив, внутрішня трансформація. І, рано чи пізно, ми перейдем на наступний духовний рівень. А без неї, здається, - ніяк!)
Аж поки ти не зупинишся і не обдумаєш, що ти зробив, як ти зробив,про що ти мрієш, що тобі заважає, хто ти, взагалі. Чи не загубив в спішці через дні і ночі якусь частинку себе, без якої ти – вже не ти. Депресія примушує задуматися про це все.
«Наступна зупинка – «Депресія»! Хто виходитиме?
-Відчиніть задні двері, будь-ласка! ) »
Ось зараз я дивлюся на велетенський камінь. Над морем видно лише його верхівку. Хвилі не сильні, але достатні для того, щоб, відбиваючись від берега, оголити камінь ціпком. На кілька секунд його видно всього. А якщо це і є депресією цього каменя?! На мить побачити самого себе – голого, беззахисного, можливо, нікому не потрібного. Крім самого себе...
Ось в той момент, коли ти бачиш себе цілком, ти розумієш, як сильно ти себе любмш, що ти , насправді, дуже-дуже сильний, можеш звернути гори, радіти життю і маєш можливість подарувати комусь велике-велике щастя.
Тому, іноді, я навіть чекаю на прихід своєї давньої подруги. Сподіваючись, що за наступні кілька днів перейду на наступний рівень, як в комп»ютерній грі. З часом, рівні стають все коротшими і складнішими. Ця гра затяжна, досить важка та дуже цікава. Називається – Життя. )
«Якщо тобі, коли-небуть, захочеться знайти людину, яка зможе подолати будь-яку, саму неймовірну біду і зробити тебе щасливим, коли цього не може більше ніхто – просто подивись в дзеркало і скажи : «Привіт!»»
Річард Бах
ID:
157773
Рубрика: Інше
дата надходження: 25.11.2009 22:40:53
© дата внесення змiн: 25.11.2009 22:40:53
автор: LaLoba
Вкажіть причину вашої скарги
|
