Якби я позавчора не написала б вірша і не шукала, кому б його адресувати, то, мабуть, нічого б не було.
Якби, відкривши інтернет-сторінку "вконтакті", ти, випадково не виявився одним з усіх "онлайн", то я б не відіслала цього вірша саме тобі.
Якби ти не відреагував на нього, сказавши : "Оу! А прочитай мої короткометражки в нотатках!", то я б ніколи не звернула на них увагу і не знала б, що ти так можеш.
Якби я не прочитала їх, то навряд чи відчула б те творче збудження, яке накрило мене велетенською хвилею.
Якби я не була жінкою, то нізащо б не повелася на це.
Якби мене, немов магнітом, не тягнуло написати відповідь на прочитане, то я б не обмежилася одним "А хтось тебе розуміє по-справжньому?"
Якби я тремтячими пальцями не натиснула клавішу "сенд", то ти б ніколи не прочитав мого вчорашнього листа.
Якби ти не наснився мені сьогодні, то я б не писала цього зараз.
Якби я не хотіла зустріти диво на своєму шляху, то не помітила б приставку "Міркл" у твоєму ніку.
Якби я не мала Хазарського словника - жіноча версія, то не дуже б перейнялася цим.
Якби я не відчувала, що саме зараз потрібна тобі, то зникла б назавжди.
Якби ти не був сином моєї подруги, то я не знаю чим би це все завершилося...
Якби я не любила Життя так сильно, то я б більше ніколи б не написала тобі...
на чашку сміху!
