Січневі ночі нашепотіли мені казку. Казка коротка бо дуже щаслива, про дівчинку з лісу. Недалеко від її хати гугочуть бджоли щоночі. Вони прилітають, щоб справити пунш, головна героїня якого,- босе дівча у піжамі - грає своїми очицями. Миле створіннячко небесної вроди, аж бджоли хвилюються. Дівчинка все позирає в бік то в один, то в другий.
Дихає чудом земля, вона чує. Зорі хихочуть про щось і вона до них промовляє голосочком тонким, наче скрипки найвищий акорд. Зіроньки милі яку це ви радість зустріли? Вони їй на те: "Ми с тобою радієм. - Від чого? - Не вгавало дівча цікаве. - Від гарної вроди твоєї, від того, що сяєш як ми злотобарвно, від твого солодкого співу".
Ой зраділа маленька, я справді така вже гарнюня. Як та ко-ро-ле-ва гугочуть бджолята. Усе навкруги засіяло дівчатко присіло, бджоли жару дали, а з хащів таємничих вийшов хлопчина, дівчинка пирхнула... весело стало, тож зустріла вона своє щастя миле, про яке скільки мріяла. То був добрий і ніжний принц, іграшковий, що дивився на неї ...
НАУМЕНКО ВІКТОР
