В моїй голові геть думки не тримаються купи.
Навіщо кажу, запевняю усе мов гаразд.
Та в посмішці скривлюю губи і зціплюю зуби,
І часто всміхаюсь тому, від чого відцуравсь.
Безтямно блукаю в пітьмі підсвідомих примар.
На що ж сподіваюсь та нащо виходжу між люди?
Коли то я сам і поклав на спокути вівтар
Те серце, що стогне і тисне з середини груди.