****
Якщо ви пам’ятаєте запах горіхового листя, напевно ви полюбляєте сидіти під горіхом. Я теж любив сидіти під горіхом, поки мені один не стукнув по голові. Мама каже, таки добре стукнув, тому я тепер такий розумний. Я дійсно дуже розумний. Я в школі відмінник. Коли я пішов до першого класу, я вже вмів читати... Хм...
Я люблю запах горіхового листя. В мене на городі росте ве-е-еличезний горіх. Він такий великий, що вищий за нашу хату. Якщо б ви вилізли на самий верх горіха і зірвались униз, до землі долетіли б за 4 секунди. Уявляєте як горіх мені по голові луснув ?..
Мій старший брат теж летів 4 секунди. Мама дуже плакала. А я не плакав. Він поселився на стрісі нашої хати, а мамі не сказав. І мені сказав, щоб я нічого їй не говорив. Каже, що вона й так не повірить. Він тепер Янгол, а мама Янголів не бачить. Я не витримав і сказав мамі. Вона мені тоді добряче всипала. Я три дні стоячи їв. Я більше ніколи не говорив про брата.
****
Я сумую за ним, хоч він і дратував мене частенько своєю фантазією. У нього дуже багата була уява. Він постійно сидів на городі під горіхом і писав, писав, писав. Мама сварилася на нього, казала, скільки можна отак сидіти, горбатим станеш, а він годинами сидів і писав. Ви б його бачили. Хм. Без усмішки не згадаєш.
Якось таке вигадав, ну явно переборщив. Уявляєте, заходить до хати і питається в мами: “Ма ! А чого Стасик з нами в хаті не живе?” – Стасик – це я. Мама очі витріщила не розуміючи нічого. “Як це не живе?” А малий далі своєї: “Стасик тепер постійно буде жити на стрісі ?” “Чого на стрісі?” – каже мама. А він: “Люди ж коли вмирають стають Янголами, Стасик теж Янгол !” Мама просто взяла і відшмагала його добряче. Вона дратівлива була. Вигадки малого її виводили з себе...
****
Я люблю свого брата. Ми часто гуляємо. Мама рада, що я вже менше сиджу під горіхом. Тепер, коли мій брат став Янголом, він більше часу проводить зі мною. Він навчив мене подорожувати так, як подорожують Янголи, без тіла. Тепер я також частенько сидів на стрісі і дивився, як мама порається в грядках. Вона нас не могла бачити і це було дуже весело.
****
Після того випадку малий вже не писав нічого, а просто спав під горіхом. Мене він взагалі не помічав. Було таке враження, що я перестав для нього існувати. Тепер він кожного дня, прийшовши зі школи, біг під горіха спати. Мама його била, бо він запустив навчання, в щоденнику з’явилися двійки, а вчителі говорили, з дитиною явно не все гаразд. Треба відвідати спеціаліста.
Відвідали. Лікар сказав, що все гаразд, але дитині треба приділяти більше уваги. А то все дитяча фантазія.
****
Лікар такий самий як і моя мама. Він не бачив мого брата, навіть коли той стояв біля мене в кабінеті. Я теж хочу бути Янголом, що б мене ніхто не бачив. Тоді я зможу робити все, що мені заманеться.
Якось ми сиділи з братом на стрісі і дивилися на гори. Я сказав йому, що теж хочу бути Янголом. Він посміхнувся і лише сказав: “Завтра.”
****
Той день навіть не хочеться згадувати. І чого він поліз на того клятого горіха ?..
Мама як завжди поралася в грядках. Було спекотно. Наближалося літо.
Мені чомусь захотілося побачити малого. Не знаю чому. Просто захотілося і все. Я й не сумнівався, що він знову спить під горіхом...
Він лежав у якійсь безглуздій позі... Я зразу відчув, щось не те. Серце здавило мов у лещатах. Я боявся підійти, боявся думок, які прокрадалися в мою голову. Кров натиснула з усією силою на судини. В голові запаморочилося. Я не пам’ятаю як і коли біля мене з’явилася мама. Крики, плач, істерика. Чиїсь руки, все нові й нові голоси. За мить тіло малого понесли до хати, а я стояв як вкопаний під отим клятим горіхом...
****
Я підійшов до брата і спитав, чого він тут стоїть, йдемо прогуляємося. Він постояв ще хвилину і пішов до хати, так нічого і не відповівши. Я сидів під горіхом і дивився на стріху. Брат пішов до хати ! Йому набридло бути Янголом ?
****
Я часто приходжу під горіх і згадую той випадок, коли малий сказав, що я живу на стрісі. Мені в голові не вкладається, чому він таке собі вигадав. Але мені не дає спокою те, що я колись випадково почув з розмови моєї мами з сусідкою, яка говорила, що до того як моя мама купила цю хату, на стрісі повісився господар...
Я от дивлюся на його писанину, і мені здається, що він зараз сидить на стрісі і спостерігає за мною.
18 лютого 2010 р.
Оценка поэта: 5 Дійсно сильно написано.
На мою думку, ця сила криється в поєднанні дорослого суму з дитячим поглядом, дитячими фантазіями. А може і не фантазіями? Але, однозначно, вони згладжують цю біль!
Мирослав Хорват відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Оценка поэта: 5 Мирослав!
Просто без лишних слов - в избранное!
Я не знаю, откуда такое пришло в твою голову, но читать это было очень интересно, правда.
Снимаю шляпу...
И задумка и стиль - всё хорошо.
Мирослав Хорват відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
С Ваших слов понимаю, пора завязывать со стихами и переходить на прозу.
Спасибо!
Оценка поэта: 5 "...По той же дороге,
чрез эту же местность
Шло несколько ангелов
в гуще толпы.
Незримыми делала их бестелесность
Но шаг оставлял отпечаток стопы "
("Рождественская звезда" Б. Пастернак)
Мирослав Хорват відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
К сожелению не читал никогда Пастернака, но теперь обязательно прочту. Спасибо
Сумно, але дуже сподобалось 
, було цікаво читати, гарний стиль 
А може і не фантазіями? Але, однозначно, вони згладжують цю біль! 
Ах, умница, Мирослав, прочла с большим интересом, пиши ИСЧЁ, 
но не так грустно 
Удачи!!!
