Стримуючи нетерплячу сльозу..
Запивати її пляшками..
Заклепати її книжками…
Затоптати її ногами!
Мати тиждень життя і чекати…
На свою гільйотину…
І немов непотрібно дитину
Замінити її блювотинням..
Гидко й страшно…
Та тільки не в тьмі
Лиш не в тьмі сигаретного диму…
чи потрібен цей рай як оплата
як моя материнська плата…
як моя материнська хата..
як твоя помальована шмата
за життя у довічному пеклі?
Так..
Ці сім днів зі сльозою..
Дотягнусь посміхаючись
Доповзу не ридаючи…
Заберуть не питаючи
До зготованого вже кінця..
До прикріпленого кільця
І не стане вже навіть мізинця
Ні думок.. ні чуток…ні діток..
І ніколи нікому ніяких казок…