Колись давно, межі густих дібров
Я йшов і, раптом, скарб знайшов.
Велика скриня на вузькій стежині
Стояла там. Тоді як нині
Я пам’ятаю, що в чагарниках
Я врешті решт відкрив її і птах
Якийсь злетів небічений у небо,
І зорі запалив навколо себе.
Замка на скрині не було давно
Я зміг зірвати той замок, а далі
Боявся я дивитись, бо казали,
Що може бути там не на добро.
Тієї миті я забув про страх.
Почав я нишпорити по тій дивній скрині,
Я папірці якісь тримав в руках
І намальовані були там чоловічі мини.
Не знав тоді я, що зеленії бомажки –
То гроші, та не наші,- іноземні.
Я долари тримав американські
І не знаходив вартості для себе.
Так і залишив в лісі скриню ту,
Розлючений прийшов додому.
Хотів я їсти. Краще б там було
Їстивне щось, а не зелений долар.
О, краще б книга там була цікава,
А не лице чиєсь отам стирчало.
Забув про скриню ту, а через кілька днів
Плітки дійшли, що когось в лісі вбили,
Бо хтось знайшов оту прокляту скриню
І друзям розповів де саме і що в ній.
Отож зелені гроші – то не скарб.
То злий чаклун, який уміє вправно
Людей перетворити на собак –
Ще цього нам в житті не вистачало.
26.03.2002
