Подумки не раз прощався зі світом цим ти,
Який, колись непривітно твій прихід, зустрів,
А потім знову до нього повертався і далі жив,
Бо, що ти скажеш небесам, які життя тобі дали?
Розколоте життя твоє на гострі друзки,
Розсипані по минулим рокам твоїм вони,
В душі лиш смуток від дійсності буття,
Що кожного разу ти поринаєш в забуття.
Від тої болі, що потерпаєш весь час ти,
Немає ліків на цій понівеченій Землі,
Тільки терпіння та до Бога молитва
І можливо зупиниш, той потік зла.
Й оживе заскорузла від болю душа
І відступить від Планети смерті мла,
Тоді недаремно ти прийшов сюди,
Бо мав завдання – її, від наруги спасти.
було б добре, якби цей вірш по справжньому зачепив душу кожного, хто його прочитав, моєї душі він торкнувся! 
