Мова свята! Хіба хто сумнів має,
Що незбагненна сила є в словах?
Сила, яку так спрагло поглинає
Життєвий паросток в людських серцях.
Мова свята! Її цілюще щебетання
Загоює, що часом наболіло,
Народжує і дружбу, і кохання,
Запалює все те, що вже зотліло.
Мова свята! Її тиша таємна
Балакає бурхливими думками,
Тишу порушить музика приємна,
Музика зіграна сміливими словами.
Мова свята! Ми того не цінуєм...
Чим говорити є. Що більше треба?
І що будуєм, те самі й руйнуєм.
Для нас грішна земля, а святе небо.
Мова - жебрак, що просить милостиню,
А ми проходим мимо, здерши носа,
А на обличчі в нас така гординя,
Немов із нас в житті ніхто не просить.
Мова - очі сирітської дитини,
Наївні, щирі, повні сліз, сумні.
Вона так хоче в затишну родину,
З надією рахує ночі й дні.
А ми - то злодії. Нам завжди всього треба,
Шукаємо наживи серед люду,
Але насправді крадем самі в себе,
Не боячись святого неба Суду.
Ми вбивці. Кожне слово розсріляєм,
Так солодко. Й не сіпнеться губа.
Чому своє безжально так вбиваєм?
Чому начхати нам, що мова є свята?
Без мови ми ніхто. Впадемо низько.
Ми будем рівні псам в пошуках мяса.
А що ж? Інстинкт вже є. Мовчання близько.
Щось не туди веде нас сіра маса.
Мова свята! Той, хто ще сумнів має,
Той не говорить, а лише мовчить,
І не живе, а просто виживає,
Просто існує: їсть і спить.
Мово свята! Душа твоя багата,
Вся зіткана із кольорових слів.
Ти не помреш, ти будеш процвітати,
Я вірю в дочок твоїх і синів!́