Дивуюся, чому ти ще зі мною?
Свідомо ринеш з головою в пекло.
Ти наче свіжий вітерець весною,
В твоєму серці затишно і тепло.
Я в нім живу? Мабуть. А де ще жити?
Мені б знайти якусь альтернативу,
Щоб холодом любов твою не вбити,
Не витурлити під вогненну зливу.
Яка я є? Сама себе не знаю.
В мені непередбачена стихія
Бушує і змітає те, що маю,
А разом з тим і те, чого хотіла.
В мені вулкан розпечених ілюзій,
Кип’яча лава примх і забаганок.
А ти спокійно, навіть без конфузів,
Мене сприймаєш. Лишніх сподіванок
Ніколи не ховаєш за душею.
Ти не благаєш і не вимагаєш.
Відкрий секрет: чому ти ще зі мною?
Ти віриш, що цю битву не програєш?
Я можу й здатись. Впасти тобі в ноги,
Пухнастим, ніжним стану кошенятком.
Це твій тріумф, маленька перемога.
Та ти пильнуй. Бій не пройде так гладко.
Адже це бій? Життя - це завжди битва
За мир (хоч це звучить банально), щастя,
За непрочитану вночі молитву
І за бажання всіх смаків і мастей.
За що ж воюєш ти? Я за ідею.
Безглуздо ж, правда, за таке боротись?
Без віри сподіватися прощення?
...Мені б на птицю білу обернутись,
Злетіти в хмари – та кругом пустеля.
Як дивно, у сухих пісках гарячих
Я суща крига, я твердая криця.
Не милую ані сліпців, ні зрячих.
В суспільстві я розгнівана тигриця.
Зубами вирву все, що забажаю,
А потім тихо приповзу до тебе
Й зализуючи рани заридаю.
І вдарю блискавкою в чистім небі...
Всі катаклізми навіть взяті разом,
Не так цікавлять світових учених,
Як я тебе притягую маразмом.
Може й абсурд. Але тобі цікаво.
Без мене ти - не ти, а просто тіло,
Бо душу я поцупила лукаво.
Навіщо? Просто я так захотіла…