Що було - те пережили. Розумнiшi стали,
Та на днях ми знову з кумом в халепу попали.
Хоч немало вже працюєм - досвiду набрались,
А отямитись не можем: з чого все почалось?!
Де помилку допустили до цих пiр не знаєм,
В тяжких роздумах iз кумом тиждень засинаєм.
Повертаємся думками до того моменту,
Коли цеглу волочили й дихали цементом.
На будовi нам в конвертах зарплату давали
I в той час ми про податки навiть не питали.
Та коли пiшли на фiрму, папери зробили -
До державної скарбницi вперше заплатили.
Нас ще вдома "пiдкувала" наша податкова,
Що держава без податкiв померти готова.
Навiть "Казку про податки" випустили в люди,
Пояснили - що! у разi неоплати буде.
А тим бiльше за кордоном, де ми - емiгранти!
Тож не дуже нам хотiлось в "кота й мишку" грати.
...Рiк минув. Колядки змовкли. Мiзки просвiтлiли.
Про доходи звiт в конторi кожному вручили:
- З цим пiдете у Фiнвiддiл, щоб вiдзвiтуватись,
Навiть можете на грошi з часом сподiватись.
Довго звiт той розглядали - бiльше, нiж пiв року,
Та у серпнi чек прислали кумовi нiвроку!
- Ти дивись,- мiй кум говорить,- що це за держава!
Сорок євро повернули - честь їм всiм i слава.
Хоч менi прийшов нейтральний, "нульовий" рахунок,
Тиждень в хатi плив рiкою виноградний трунок.
А коли зимовi свята знову вiдшумiли,
Ми iз кумом звiтуватись першими летiли.
Хто ж не хоче пару євро мати "на халяву",
Ще й коли тобi дає їх не хто-будь - держава!
Ми ж весь рiк робили добре, заробили досить,
Залишались додатково, якщо шеф попросить,
I податки, Бог нам свiдок, ми не приховали -
Кожен раз нам при зарплатi папiрчик давали.
Час iде. Ми прикидаєм: скiльки ж цього разу
Нам поверне "Мiськфiнвiддiл". Цiкаво до сказу!
Вже тi грошi бiльше-менше в думках подiлились -
Тiльки чек на круглу суму забрати лишилось.
...Грiм зненацька й мiцно вдарив, iз ясного неба,
Як папери нам прислали: доплатити треба!
Кум, як глянув, похрестився, картка з рук упала,
Та й менi здалось, що серце передчасно стало.
Кум за голову схопився: "Iродовi дiти -
За нещасних сорок евро - вiсiмсот сплатити!
Ще б твої п'ятсот до купи,- каже,- долучити,
Вже на пару ми могли би "Жигуля" купити!"
Де поради не питали - одне випливало:
- Заплатiть, бо вас засадять двох до кримiналу.
Кум задумався серйозно з країни тiкати:
- Як приїду в Україну, не ступлю й до хати.
Ще у лiсi є краївка вiд дiда Iвана,
Що нiякий Iнтерпол-ми звiдти не дiстане.
Вже натiшилися. Маєш - золота держава,
Навiть чесно заробити тут немає права.
Недаремно всi мiсцевi в п'ятiй йдуть додому,
Залишаючись, як кажуть, на "пайку сухому".
Це ж виходить, якщо грошей бiльше заробляєш,
Тих, що "байдики збиває" годувати маєш.
Не однi лиш ми купились на просту наживку -
Багатьох так пiдманули, нiби батяр - дiвку,
I тепер платити мусим пiвтори зарплати -
Хоч бери проси iз дому грошi висилати.
Але як я маю жiнцi все це пояснити
I з яких це заощаджень їсти накупити?
Та одне тепер я знаю: як звучать романси,
Тi, що, як говорять люди, "спiвають фiнанси"!
--------------
Краївка (Захiдно-українське) - землянка в лiсi, сховок партизанiв УПА.
Батяр (Захiдно-українське) - житель львiвських околиць, гультiпака i жартiвник.
ID:
180235
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 28.03.2010 01:26:12
© дата внесення змiн: 28.03.2010 01:26:12
автор: Salvador
Вкажіть причину вашої скарги
|
