Пишу листа тобі я знову ТАТУ,
Дощем збігає стомлена сльоза...
Скільки всього тобі я хочу написати,
...Аби лиш ти почув мої слова...
А знаєш, ...я як загублена зернина,
На стомленому полі, де зібраний врожай,
Хоч вже й доросла, а наче ще дитина
Пишу тобі, пишу......Лиш ти відповідай...
Та відповіді вже не дочекаюсь...
Крізь все життя листи журби-печалі пронесу
І на портрет, де твоя посмішка зосталась,
Молитву прочитаю й поради попрошу...
Розтривожили Ви своїм гарним віршем і мої спогади , тож дозвольте додати і свій.
Так хочеться з тобою говорити
І знов своє доводити в запалі,
Та зласле серце вже не запалити,
Тож залишились спогади й печалі.
- Тату ти уже не зайдеш в хату.
- Тату твій прихисток тут поміж хрестів.
- Тату хочеться сказать багато,
Тільки, чомусь, нема потрібних слів.
Ninel` відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
....це вічний біль....дякую,що зайшли на сторіночку!
Я нещодавно втратила дідуся, тому Ваші почуття дуже знайомі. Неймовірно боляче, коли близькі йдуть, але треба жити, задля них, бо ж вони завжди з нами!!!