Щаслива доля - ходила манівцями,
Не віднаходила тих потайних доріг,
Летіла несамовито над полями,
Все намагалась оминути мій поріг.
Розсипались на дорогах душі втіхи,
Все чекаєш від долі вісточок сумних,
Наче сірі горобці сховались в стріхи,
Щоб очорнити радість митей весняних.
Туманомлою вже вповнені долини,
Заступ гострять, щоб я узнав життя ціну.
Щось сумне вже навіває цвіт калини,
Хоч все життя! - Признаюся - любив весну!
Земне лишаю - немов книгу відкриту,
Вже скоро буде срібний у руці моїй,
І не відкупишся вже від того світу,
Такий людський наділ, його і мій і твій!
