* * *
Я чую тво́ю су́рму чарівну́,
Ти кличеш тихо, трохи соромли́во,
Ти звеш магічно, ніби маньячли́во,
І я до тебе йду, як в дивину́.
Ти кличеш голосом тендітним і прозорим
У мрійнім шелесті леге́ндових дібро́в,
Серед озер замлі́лих неозорих
В свою шляхетно-гордую любов.
Зтума́нів я, розм’я́чився, як во́гкість,
Обпеленав тепло́м твою весну,
Обняв так ніжно ранню недото́ркність,
Щоб із краси не зколихнуть й росу́.
Нас пелюска́ми вкрила твоя вро́да,
Ліле́янням ліле́ю я встеляв,
І тільки сумно плакала природа,
Бо я у неї квітку відібрав.
Павло Гай-Нижник13 липня 1991 р.Гай-Нижник П. Згадуй мене... Лірика кохання. - К., 2006. - С.47.
Гай-Нижник П. Смак свободи... Лірика життя. - К.: Вид-во "Цифра-друк", 2009. - С.68.
