* * *
Голуб неспинно ворко́че-воркує,
Ту́жить по милій своїй –
То він так ме́тушно па́лко сумує
Від плину в самотності хвиль.
Лебідь у небі кричить-галасу́є
По втраченій пташці свої́й.
То в ньому відчай бентежний вирує,
Криком зривається біль.
Кличе жура́вку лелека й пару́є.
Курли́че коханій свої́й,
Та журавля свого лю́бка не чує,
Її в нього вкрав буревій.
Голуб неспи́нно ворко́че-воркує.
Звідки ж ми знаєм про що?
Лебідь кричить, а кохана не чує.
Звідки ж узяв я по що?
Плаче лелека, курличе, нудьгу́є.
Втратив журавку? За що?
Хтось заува́жить – то радість царує!
Я ж відповім їм: ”Та й що...”
Павло Гай-НижникТравень 1997 р.Гай-Нижник П. Згадуй мене... Лірика кохання. - К., 2006. - С.94.
