* * *
Перед іконою стою,
Не каючи́ся вже й не зву
Святих на поміч. Не молю́.
Без бoлю й жáлю розірву́
Душу спустошену свою́.
Нап’юсь кохання і назву́
Його я ка́рою. Згорю
В палко́му пеклі і пірву́
Чуття своє. В жінках втоплю́,
Що тіло продають на гру
Грошам і хмелю ту зорю,
Якою ти була, і вмру
З тобою, янгол мій. Спалю
Усі мости і так піду
Від тебе геть. Я не корю
Ні в чім нікого. Тільки млу
В свою дорогу захоплю́
І з шляху твóго заберу́,
Щоб ти знайшла нове “люблю́”.
Чи Бога в свідки оберу,
Йому ж відомо, як з раю́
Його впав Янгол, і збагну
Чому тебе не розлюблю́.
Павло Гай-Нижник4 травня 2003 р.Гай-Нижник П. Згадуй мене... Лірика кохання. - К., 2006. - С.110.
Гай-Нижник П. Смак свободи... Лірика життя. - К.: Цифра-друк, 2009. - С.91.