Суєтність нашого буття,
То все вторинне почуття.
Первинне - маємо любов,
Що так бентежить нашу кров.
Й за для неї ми готові
Віддати все на знак любові,
Яка є помислом життя,
Твірцем душевного сум'яття.
І нас не спинить каяття,
І розпачу душі чуття.
Якщо єднає нас кохання
Палке, до самозабуття!
ой, те кохання..... нариває, як хвиля з головую і вже нічого-нічого не бачиш, тількі ті наглибші очі, найніжніші руки, і через увеееесь світ над тобою простягається прегарна веселка......
дякую за гарні емоції!
tatapoli відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Наталіє! Рада, що визвала такі емоції, приємно!
Прекрасный стих!О любви я не хочу говорить,но скажу!Только и живём когда любим,без любви это не жизнь!Хотя сам часто говорю,что ну её эту любовь...Она выше меня и моих мыслей,я - её раб!
tatapoli відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Юрій, дякую Вам за увагу! Цілком з Вами згодна щодо високості цього почуття і нашого рабства. Хто зна, може як долю - так і любов знаходять тільки "обрані"! Це вже ціла філософія!
Ще раз дякую, рада Вам, доречі, звати мене Таня.
Всього Вам найкращого!
Дякую!