Чому моє серце наповнене нiжною ласкою,
Чому цiлий свiт посмiхається щиро менi -
Тому, що твiй лист оповив мене доброю казкою,
Де я, нiби принц, виїжджаю на бiлiм конi...
I рядок до рядка - ти в коханнi менi зiзнаєшся:
Хоч злетiли лiта, але молодiсть наша жива.
Ось тому i спiває потрiпане бурями серце,
Ось тому на душi найнiжнiшi для тебе слова.
Моя мила лебiдко, тобi, розумiю, нелегко,
Щохвилини ти йдеш проти бурi i вiтру сама,
Ти чекаєш на мене, та я за морями далеко -
Ледь торкнешся вночi... а проснешся - нiкого нема.
Ти сама мiж людьми, як стеблинка на скошенiм полi,
I пробач, що не можу долонi свої простягти.
Є в розлуцi одне, за що завжди я дякую долi -
Це, що є в мене ти, моя зiрко вечiрняя, Ти!
Ти мене бережеш, нiби ангел незримий, в дорозi,
Вiдчуваю тебе, коли сонце на сходi встає.
Молю Бога про день, коли стану на рiднiм порозi,
Щоб обняти тебе, моя радiсть, кохання моє.