Віра, Надія, Любов - три вічних слова,
Що супроводжують нас все життя,
Про них сьогодні йтиме мова,
Про них хочу поговорити я.
Почну з надії, вона найперша,
Разом з нею мати носила нас під серцем.
Надія – це те, без чого неможливо існувати,
Вона допомагає життя планувати.
Всі ми віримо, і байдуже хто та в що,
Вона як до вечері вишукане вино,
Бажана, але не обов’язкова,
Нашої підсвідомості підкова.
Нарешті любов, яке це слово багатогранне!
Вона для всіх така бажана!
І кожний вкладає в неї свій зміст та сенс,
Який відрізняється один від іншого більш-менш.
Про неї пишуть віками письменники й поети,
Все складають й складають палкі памфлети.
То вихваляють красномовно, то проклинають до сліз,
Вимолюють гріхи перед нею, благають «please».
Відважні й хоробрі йшли за неї в бій, на дуель,
Боролись за почуття до дам, мадемуазель.
Та насправді ж вони не знали одного,
Що любити не всім людям дано.
Любов – це дар, даний Творцем-Богом,
І не всі люди мають змогу
Відчути її дотик безгрішними крильми,
Від щастя на хмарах пливти.
Та може воно й на краще, бо ж результат один-єдиний
Спочатку любиш, віриш, плекаєш надію,
А потім - довіра обманута, любов зраджена, надія згасла,
Закінчився happy end, бо життя – не казка.