І струна не витримує, - що вже казать про папір.
Мов змія із мішка, ти лукаво всміхаєшся з фото.
Я старався для неї, неначе останній факір,
Та лишався на виставці просто занедбаним лотом.
Я краваток в'язати не буду, я петель боюсь,
Я себе усміхатися людям на вулиці змушу:
Подивіться, який я щасливий; одначе чомусь
Вам так конче потрібно мені наплювати у душу.
Відкоркую діжки, що тулились в сухих погребах, -
Хто придумав, що спогади можна давати по квоті?
Обирай кольорові думки на свій ризик і страх
Та ще жуй цигарки... витри дощ... і не думай про потім.
Хотів обмежитись оцінками, але зачепило!
Не сумуй і життю посміхайся, Факір!
Стань для всіх дорогим, найжаданішим лотом!
Зміїв - геть! У мішок! а струна і папір
радість всім хай несуть!Від душі! Не по квотам!
Хай з діжок відкоркованих спогадів рай
буття робить твоє емоційним, бурхливим!
Ти не бійся петель,і краватки вдягай,
і не думай про потім - БУДЬ ЗАРАЗ ЩАСЛИВИМ!!!
Perelubnik відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Змістив семантику слова "лот". Це буває на аукціонах.Хоча тут доречно, як на мене.Метафори класні з афористичним нахилом. "Ліна Костенко з яйцями" шутка...
Perelubnik відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Та у г.№4 ми і відчували себе, як на виставці: всі ходть, дивляться на тебе, прагнуть... але руками - зась!
Супер-супер-супер. Такі знайомі відчуття, таке все справжнє, особливо "Я себе усміхатися людям на вулиці змушу:
Подивіться, який я щасливий", але я оптиміст і тому, кожна посмішка - це шматочок щастя
Perelubnik відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А я реаліст, і тому "...себе усміхатися людям на вулиці ЗМУШУ...". От.
Подивіться, який я щасливий; одначе чомусь
Вам так конче потрібно мені наплювати у душу.
асоціативно близько:
а були перелами і сходження,
морок ночі і краплі отрут,
і пожежі душі, й відмороження...
щирі вірші у муках народжені.
коли любиш - вони не помруть
Perelubnik відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00