Я броджу по світу кроками глухими,
Рідко завертаю в рідну сторону,
Думаю, шляхами битими своїми
Я у свою стежку радість поверну.
Я не бачу сонця, що скотилось вранці
Просто з-поза гаю в нашому вікні.
Я не чую ритмів у купальськім танці,
І пісень співати більше не мені.
Лиш безперестанно я у кожній ночі
Чую шелест вітру в полі у жнива,
Й понад все у світі бути там я хочу,
Бо лиш там, під небом, я іще жива.
Втомлена відлунням бути самотини
Хай і у розкішній, – та у чужині.
Мамо, незабаром я уже прилину,
Бо без вас нестерпно й боляче мені.
Скоро біля плоту зацвіте калина,
А біля криниці забагріє мак.
Он уже лелеки в край наш знову линуть, -
Це, либонь, для мене хтось дав віщий знак.
