Ніч обіймає сонне місто.
В будинках мерехтять вогні.
Палає у кімнаті свічка.
Я ж, просто слухаю пісні,
Які приносить мені вітер
Акустикою холодних стін.
Я знаю, в цей звичайний вечір,
Ти знову з нею, не один…
Я тихо, тихо прислухаюсь,
І чую серця твого стук,
Я відчуваю кожен дотик,
Твоїх гарячих й мужніх рук.
Я ніби чую кожне слово,
Яке належить тільки їй,
Мені здається, що ти поряд,
Та це лиш прикриття для мрій…
Проте твій подих досить близько
Я знаю… Я це відчуваю…
Але ж ти все одно із нею…
Повільно очі закриваю…
Силою думки та бажання,
Я викликаю дивний сон.
Це не видіння, не примара,
Ви - одне ціле, ви – разом!..
Безглуздо…Так, не суперечу.
Можливо смішно, та не мені…
Вона ж всього лише гітара,
Та їй лиш вечори й пісні…
? 
