Знайди мене між зграй людей безмежних.
Кохай так віддано,відчула щоб залежний.
Страждай так запально щоб вірила химерних
людей собою представляю щезлих.
Шукай мене,не май спокою ніччю.
Блукай лісами і дорогами по річчю.
Шукай як мрію, що зникає у пітьмі.
Тепер належиш ти лише одній мені.
Не розумієш сенсу та ідеш
бо кожен крок упевнено гукає :
ще зовсім трішки і її знайдеш,
Вона тебе уже давно чекає.
Знайди мене між інших душ померлих.
Лікуй мене словами перехресних.
Побачити щось справжнє не зумівши,
ступай ще крок рікою щоб провівши
сліпця забутого він правду розповів:
Ти привидом живеш, як хочеш перевір.
Ніхто не знає із яких я снів,
ніхто не бачить,лише він прозрів.
Безмежністю мене сховає пилина.
Розпустою осудить ніч одна,
Перенесе мене в негадані шляхи
і знов шукай, знову за мною йди.
Старий слпець не вимовить ні слова,
Він має дар побачити,хоч знову
це лиш примара знову це не я.
Посмертно мене залашатиме життя.
За неживим ти ходиш,ловиш його.
Вже не істота, але все ж жива,
перестувши ще одного "свого"
продовжую я кликати мовця.
Залежність викликаю для мінору
щоб жаліслива й злобніша була
людина що кохатиме до гробу
не тіло,а лиш ту,котра була.
Моя душа літатиме навколо,
приходитиме часто навесні
і буде кликати все знову й знову,
кохай мене хочаби увісні.