Ти шукаєш мене серед сотень облич і спідниць,
Серед безлічі інших очей, серед примх, серед тисяч симптомій,
Ти вже майже готовий зібрати мене, як конструктор, з не-тих по частинці,
Тільки щастя твоє – то не тільки сама анатомія.
Ти готовий тонути в очах, та трапляються все не глибинні,
Половинчасті їх почуття, і твої відчуття половинні,
Серед них не існує мене, тільки, знаєш, вони в тім не винні,
Я деінде, не там, між буттями, десь посередині…
Ти шукаєш мене серед бунту і тиші, і в бурі, і в штилю,
Серед тих, що сміються інакше і пахнуть не так,
Ти затоптуєш дикі стежки утопічних ідилій,
Бо придумав собі не подібну на тих-одинакових…
Ти шукаєш мене в первозданності всього живого –
У суцвіттях, сузір’ях, сум’яттях, суміжних світах,
Ти готовий прожити-пройти повз мільйони порогів,
І якщо не знайдеш, добровільно готовий на плаху…
Ти такий безсердечний, як люди бувають бездомні –
Ти так хочеш до серця, та (лихо!) – не ті все, не ті…
Я шукаю тебе, і від втоми заледве притомна,
Я шукаю тебе серед сотень безсонних світів…