Квапливі дні. Усе кудись біжиш..
Спіткнувшись, падаєш, встаєш і знову…
Усе вперед, на місті не стоїш,
і в той же час, так й не досяг нічого…
Біжиш, біжиш… і вже немає сил,
дратуєшся на все, на всіх, вдаремно.
В той час, як пір'я з твоїх крил
облазе впевнено, невпинно, повсякденно.
Ми аж занадто звикли до невдач,
хворіти кожної зими на ностальгію,
латати серце, з надією, що час
все вилікує, зітре, змиє…
Ми аж занадто звикли так "як всі",
за течією завжди було легше,
і лиш сміливцям проти течії,
вдавалось вирватись, і кожний раз
як вперше.
Облазе пір'я, маска тісно жме,
і вже забули почуття польоту…
У цьому світі залишається одне:
за течією ти, або ти проти.