Тепер ти приходиш в мої сновидіння,
Стираєш останню перегородку назовні.
Я бачу вимір, сплетений твоїми руками
І сонце холодне в свої 40 з плюсом..
Багато немає чогось таки не тримає
І все довкола рухається в сторону відсіч…
Заплуталась. Забилась. Знепритомніла.
Прокинулась. Хапаю останні руками
Поручні, що швидко тікають назад..
А скоро осінь. Чогось чекаю. Благаю…
Потрапляю в пастку твого образу.
Втрачаюся. Мене змиває в туалет…
І знов неділя прийде забрати мої сни.
А можна я залишу трохи себе отам,
В тебе на грудях, де подих здіймається?
Де починається життя - ілюзія.
Моя. Я хочу закрити себе в тобі.
І так іти поки повітря не забракне…
Поки я не зрозумію, що закохана
В образ, який плутає мій розум…
Я хочу тебе скуштувати – який?
Твої сльози, твій біль, твоє небо,
Твій сміх, твій страх, твоє чуття…
Я хочу тебе розпізнати серед масок
Твоїх. Який ти живий?
