Бур’яну В.С .присвячую
Я прикутий в конюшні лежу,
Життя наше смугасте, мов зебра,
І крізь зуби тихенько іржу, -
Так болять розхилитані ребра.
Я колись був хорошим конем,
Працював на колгоспному полі.
Так тяглося життя день за днем
І не бачилось кращої долі.
Ми – робоча худоба, тягло,
Тому в злиднях жили безпросвітних,
Але кілька в колгоспі було
Не простих, а так званих, елітних.
Їм давали сінця і води,
Підсипали вівса і пшениці,
І тому жирували завжди
Молоді жеребці й кобилиці.
І сміялися з нас, бідаків, -
«Чи ви снідали, хлопці, сьогодні?» -
Коли ми із колгоспних ланів
Ледь плелися, брудні і голодні.
Ми тягали вози і плуги,
З ніг валилися від перевтоми,
Та за це нам – хльосткі батоги,
А у жолобі – купка соломи.
Або ж – тягнемо хуру в загін,
А вони – із начальником бричку,
Їм дають на вечерю ячмінь,
А нам тільки полову, чи гичку.
Я від того життя захирів,
Мабуть, скоро відкину копита,
Закопають тоді мене в рів
І, вважай, моя карта побита.
Чи, можливо, на бійню здадуть,
Перспектива занадто похмура.
Але що вони з мене візьмуть?
Залишилась сама тільки шкура.
А поки-що в конюшні лежу,
Від сліз білого світу не бачу
І від болю тихенько іржу,
Проклинаючи долю конячу.
22.06.07.