Проводжала мати
Сина у солдати,
На довгу розлуку і далекий шлях,
Ніжно цілувала
Та благословляла,
І бриніли сльози в неї на очах.
Будь сміливим, воїн,
Тримай міцно зброю!
Вірно і невтомно, віддано служи.
Бережи, мій сину,
Нашу Батьківщину,
Неньку-Україну пильно бережи.
А я буду ждати,
Тебе виглядати
І щиро молитись за наш рідний край.
Не забувай, сину,
Матінку єдину,
Вісточку від себе часто надсилай.
Не сумуй, мій сину,
Стій за Україну,
Хоч солдатська служба не скоро іде,
Вернешся додому
Сильним і здоровим -
Тебе рідна мати терпеливо жде.
03.10.05.
Нема тепер ані солдат, ані матерів, що хочуть віддавати синів у військо... Але память про наших дідусів і їх героїзм жмве у цьому вірші.
"Слава Україні!!!"
Микола Верещака відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Хотілося щоб так, але нема зараз поваги ні до Неньки-України, ні до солдат, ні до солдатської служби.
