Село свого дитинства пам’ятаю,
Де ріс і перші кроки я робив,
Виховувався там у тому краю,
Пізнав багато, вперше пережив.
Від Самбора воно є недалеко
Колись назвали – Бабино його.
Жила одна бабуся там давненько –
Тоді започатковане воно.
Дідусь навчав мене в селі співати,
На атласі шукати землі та світи.
А бабця вчила, щоб чуже не брати:
«Своїм майном лиш вдовольняйся ти».
Була дитяча дружба щира, добра,
Без зради, вигоди, незгод, брехні.
І перша прикрість, неприємна шкода –
Зневажили, зробили зло мені.
Про віру в Бога у селі дізнався,
Малим я вперше в церкві побував.
Коли кропили, приходило щастя,
Хрещенської водиці випивав.
А на Великдень і Різдво Христове
Пекла бабуся паску, калачі.
Життя робилося немов казкове
Від випікання на дровах в печі.
Любив пасти я у селі корови,
Щоб день походом в мене пролетів.
І споглядав я на красу природи:
На поле, річку, трави та корів.
А ранком, коли сонечко вставало,
Давали бабця й тітка молока,
Яке здоров’я й сили прибавляло,
Ще шипотіла в нім парна піна.
Ті дні минули наче непомітно,
Хоча, здається, вчора це було.
Стрічаю односельців я привітно,
Коли трудитись їду у село.
25.08.2010р.
Так гарно передані почуття рідного краю...все так знайомо...і дійсно зустрічаємось,коли треба потрудитись...сподобавсь вірш,душевний,життєвий,змістовний... http://images02.olx.ru/ui/1/32/36/4572636_1.jpg