- Ти хочеш щоб я продовжив?
- А ты?
- Хех, дурне питання, задане самому собі… Я задаю їх часто. Але після того весіннього випадку…
- Вот от него у тебя осталась папка фоток и одни коллаж на рабочий стол, с пафосной надписью “birth of venus illegitima”, поболее чем часть ника. Хха-ха-ха. Все же иногда удивляюсь твоей недальновидности и желанию все усложнять банальностью и ошибками на почве чувств. Вернее – себе.
- Раніше я б відповів тобі гідним ударом у щелепу, але тепер - тільки посміхнусь.
- Ничего, возможности первого исхода нашего разговора еще будут, поверь.
- Подивимось… А зараз мене кличе пам*ять, кличе згадати нещодавні, але такі нібито дуже далекі, туманні події. Такі ж туманні, як туман зараз за бортом цієї шлюпки. Тримай кермо на північ - туди, куди дме вітер, друже. Я ж приймуся за весла. Бризки води холодні, як і думки. Депресивні чорні думки полишених, але чомусь не до кінця підірваних мостів. В них можна було потонути, як у імлистому болоті. Але почувши тоді шепіт вітру, я виліз на берег і почав сушити крила. «Человеку даны крылья» - як казав один мій знайомий, потрібно лише їх відшукати в собі. Мої ще тоді були досить нетривкі і прозорі, зареєструвавшись на сайті таких же шукачів крил, серед покупців чужих мрій і бутафорних мелодій щастя намагався пізнати свій шлях. А вітер все розмовляв зі мною, не давав знову впасти у болото, навіть десь із закутків свідомості видув щось схоже на рудого котиську, який подеколи таскав мої крила – «для профілактики» і поки я був не в змозі сам навчити їх літати…
- Ну ты как загнешь… Научить крылья летать. Хмм… завязывай с метафорами, ближе к сути.
- Коротше, вітер хоч і мав відмінні погляди на життя і діаметрально протилежний його образ, але носив жіноче ім*я і вмів бути гарним другом, співбесідником і психологом. А це все – що мені було потрібно щоб не відчувати себе пусткою. А відчувати травою, що тягнеться до сонця десь серед високої ковили.
- Ха. Шутки, общение, флирт – разве эта ширма выдержит испытание временем? Или скажем по-другому – забыть дорогу домой или вспомнить, что впереди ждет то же самое. Но сесть на камень посреди дороги тебе уже не позволяла инерция и уверенность что счастье где-то близко, миражи надежд вставали новыми картинами перед усталым путником. Как узнаваемо и романтично. Но в тоже время – не практично для нашего мира, глупец. Эй, не отворачивайся и слушай меня! Кто тебе мешает? Кто третий лишний в нашем разговоре?
- Бла-бла-бла…
…….All around me are familiar faces
Worn out places, worn out faces
Bright and early for the daily races
Going no where, going no where………….
- Краще не буду тебе слухати.
…………Their tears are filling up their glasses
No expression, no expression………..
- Что? Прекрати, плеер включил и думаешь убежать сам от себя? Точно – глупец.
………..Hide my head I wanna drown my sorrow
No tomorrow, no tomorrow………………..
-Эй! Я к тебе обращаюсь! Мне кажется что наша шлюпка скоро потонет, если не возьмешься за весла… хотя пофигу, это все в воображении…
………..And I find it kind of funny
I find it kind of sad
The dreams in which I’m dying
Are the best I’ve ever had……….
……….Mad world
…………………mad world…………….
