Я йду у ніч. А зі мною йде пліч-о-пліч моя ясноока доля. Дихаючи місячним простором вона розкриває переді мною якийсь незвіданий світ. Я впевнено ступаю туди, в невідомість. Туди, де відчувається шепіт обважнілого від роси листя, подих сонного гаю, мрії чарівниці-калини. Звідки все це? Вдивляюсь в темноту, чомусь знаю, що все це дійсно тут є, хоч і очима нічого не бачу. Прислухаюся до дихання серпневої ночі. Тиша…Тиша навколо…Аж раптом її прорізають ще невпевнені загадкові звуки. Невже це вона? Невже я нарешті знайшла її?
Крила надії понесли мене у невідомість. Музико, де ж ти? Можливо, мені лише здалося? Так, то дзенькало об каміння місячне джерельце.
Я на хвилину присіла біля нього. І насолоджувалась чарівною мелодією.
Напившись чарами нічної мелодії - підвелася. Куди ти? - запитала зірка, що якраз купалась у струмку.
Куди я? - музику шукати, що босою пішла у ніч.
Дороги, стежки, думки - життєві орієнтири на шляху до музики. Що ж це значить?
Музика, що босоніж пішла у ніч, залишає незгладимий слід у житті.
Музика? Спокійний ритм і приємна мелодія? Ні, музика - це доля. Це мета усього життя, це ціль, яку шукаємо ти і я. Це щось близьке і рідне, далеке й непізнане для кожного з нас. Ми шукаємо її, тримаючи в руках скрипку і смичок. Хочемо контролювати її, володіти нею.
Музика - це воля. Знаючи про це ми все одно задаємось питанням, чому вона пішла. Ми нездатні, та і не в праві керувати нею. Нам чомусь завжди мало просто насолоджуватись музикою. Але все ж розуміємо це запізно, коли доводиться йти блукати по світах у пошуках тієї єдиної, неповторної музики долі.
07.02.2010