...а я чекаю. Я сижу довгими ночами, не сплю, дивлюся на мерехтливі зорі і проклятий білий місяць, такий же заплямований, як моє життя. Чорт!, цей місяць зводить мене з розуму!.. Я закриваю вікно, ховаюся в темному куточку свої маленької кімнати і намагаюсь забути...чи, може, забутися... я чекаю...Секунда, хвилина, година...а я все чекаю. В моїй голові пролітають і, доходячи до страшного кінця, наче комети, вибухають думки. А я не плачу... навіщо ? Я просто сподіваюсь...А на що сподіваюсь?... Ця довга ніч. І стіни стискають, бракує кисню, задихаюсь... Я на крайній межі до божевілля, але я все ж таки чекаю... Чорне небо закрило весь світ наче від мене одної... Вже пройшла і друга година, а я ще сижу тут в чорному кутку... Клятий годинник продовжує свою безкінечну пісню. І зловіще "тік-так....тік-так..."...лунає в моїй голові як голос смерті...
Ранок! Сонце! Світло! Так, нарешті! Я так довго чекала!
"Алло! Привіт, любий...!"
Тепер і ви знаєте, як сильно я його кохаю!!!