Доле моя, купана в любистку,
зоре моя, згублена в світах,
звідки в тебе полиновий присмак,
що гірчить золою на вустах,
що піском у очі серед поля,
де ромашки буйні, через край,
де гуляє вітром бранка-воля
де убраний в паморозь розмай,
чом до мене ти така зрадлива,
в кухоль з медом частку дьогтю ллєш?
Там де вчора я була щаслива,
нині чорне згарище пожеж...
Доле моя, гіркото безмовна,
дай же причаститися вином,
у якого міра щастя повна
життєдайно-радісним теплом.
Чудовий твір!
Не журіться, Алель! Все зрештою буде так, як треба! І доля повернеться правильним боком!
Адель Станіславська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, пане Вікторе! Життя людини - загадка. Доля - щось невизначене і невідоме. Один Господь її знає. Все, що робиться - на краще. У всякому випадку, сподіваюся на це.
