Сьогодні ввечері мені подзвонив пан Ніцше і сказав, що за тими дверими немає Раю. Я чомусь погодилась. Адже не лише за тими дверима, а взагалі за будь-якими: дубовими, броньованими, залізними, лакованими, твоїми, моїми Раю немає. Раю немає? Раю має? Раю мають? Раю мають двоє? Раю мають двоє в Раю? Чи Раю мають двоє в гаю? Або Раю мають раєм двоє в гаї? Я відповім: Рая здохла під забором минулого вівторка, тому Раю більше не мають. Раю не мають. Раю не має. Раю взагалі ніколи ніхто не мав. Раї було 40. Або Раї було 9. Чи в Раї було 9-ро. Хоча Рай сягнув собою вічність. Або синтетичність? Синтетичність дає Рай. Синтетичні дають більший Рай, аніж натуральні. Хоча оральні також непогані. Це веселіше за банальні. За анальні. За бананні. Чи бананові. Нектари. Нектари, а не соки, - синтетичність. Повернутися б в Античність. Там все натурально. Там відсутня типічність. Або скрізь присутня. Трохи присохла. Трохи стара. Трохи нова. А може й не трохи, а просто повністью. Інколи пожовклістью відбивається минувщина. Я про Античність несентетичну. Хоча пожовклістью минувщини відливає колір обличчя у цього мущини. (Ні, він не статуя). А де причини? Ось причини. Чи причина. Вона була причинна. Причинні довго не жиють. Вона померла. І певно у таверні. Лице в тарілі. Було. А мущина тікає в Античність, бо там жиє причинність. Його причинна, що завжди на нього чекає. Античність для нього мертвий Рай. Мертвий, адже його навіжена кохана є мертва. Може була ст-рва. Може не була ст-рва. Ст-рвою. Лярвою. Може коханою? Може спонтанною? Чи гріховною й беспардонною? Чи бездонною? Або бездомною? Та до біса ким вона була, - він все одно тікає до минувшини, де вони жили разом у хаті. Може на Мальті? Може на шпальтах? Чи в когось на пальтах? Іншими словами, я не бачила їхній дім. А в тім, ліжко, де кохались вони нишком й не дуже. Скоріше де кохались дуже було в полях. Чи на ставах. Мені про це повідали небесні птахи. І ховрахи. Не комахи, ні. Хоча вони мені махали. Всі разом. Один одним. Брали один одного за крила і хвости й махали всі мені, що там жиють причинна і мущина. Причинна більше не жиє. Мущина канув у Античність. А де ж логічність? Треба далі йти. Або пливти. Чи бігти. Тільки не стояти. Коло мапи й думати-гадати про минувщину. Бажано було б відкрити вікна. Провітрити квартиру. Нехай усе старе піде у кватирку. Не стільки старе, скільки старше. Скільки старша болючість. Скільки старша болючість коштує? А молодша? А болючість? Чи, мов сніг, колючість? Куди можна піти й купити кілограм болючості? 300 грам колючості? А тонну смутку? А жмуток кіптяви, чи нитку довжиною з метр із посмішки? Чи два мішки променів в очах? І щоб ще трохи на устах? І щоб піти по всіх гостях. Щоб не лише в костях із шкірою назовні, а щоб ще й в променевих нутрощах було хоч трохи чогось. Трохи свого. Трохи твого. Де ж той магазин. А де універмаг? І де ремонт взуття для щирості. В неї підошви відклеїлись. У щирості. А в щедрості? Не знаю, її ніде я ще не бачила. Певно вона втрачена. Так, дійсно, ще років 300 тому вона була страчена.Тож вона страчена людом. На ешафоті. Тоді ти ще служив на флоті. Ти ж пам’ятаєш, це було лише 300 років тому. Це може продовжуватись бескінечно. Трохи лячно. Та не мрячно. Може й вдячна. Кому? За що? Чим вдячна? Певно вдячна, що не лячно. Може се обман? Скоро ураган все зітре і змиє. Й магазини з болючістью, універмаги з посмішками, майстерні для ремонта взуття щедрості. Й пожовклого мущину у Античності. Скоро змиє нас, - скоро стане зимно в нас. У районі нутра. І хутра вже не докупишся, - не врятує. Змивається моральність і підбивається статутність. Проститутність. Так, запанує тут продажність. Продажність почуттів, істин. Ми стаємо перед дверима. Я стою перед ними. Не тільки дверима. Відчинити? Необхідно, як повітря. Відчиняю двері. Мені пан Ніцше сказав, що за ними немає Раю. Мені се сказав вірний. Все вірно. Мені сказали, що за цими дверима немає Раю. Дійсно. Адже Він за тими. Просто Він за тими, що ліворуч.