А якби я з тобою зустрілась?
Просто так, на перехрестях до вічності.
Я б страшенно на себе злилась!
А на долю - то вже й поготів.
Я би знов пролилась дощем
На твої заціловані щоки.
Більш не станеш для мене плащем,
Не зігрієш у ніч зореоку.
Я б дивилася не на зірки,
А на твої...на твої лиш очі.
Розігнала б всі згірклі роки...
О, Господи, як я Щастя хочу!
І хотіла. Щоночі. Завжди.
Задивлялася я на зорі.
І чекала, що хтось покличе,
Забере хтось у сни прозорі...
Хоч скляні, аби лиш самотню
Не лишити у світі повість...
Бо той світ котився в безодню,
Й не шукав більш втікачку-совість.
І тоді ж я стояла під небом,
Світ ловив мене, доганяв...
Я ж не знала, що так не треба...
Хтось мене в думці згадав.
Проклинати б той зоряний вечір!
Ті слова, що в душі прокричала...
Небокрай сипав зорі за плечі.
Те бажання мене наздогнало..!
Чи вже його від себе одіпхнеш? -
Так і лишилось. Вигадане Щастя.
Між ним і горем не буває меж.
А чужі долі, знай, не можна красти!
04.11.10 22.44
