Нехай ти будеш дарувати мені біль.
Нестерпний біль, несправжній і
пекучий
в ту мить, коли я не побачу
красномовних слів,
коли фальшивість, як на жаль,
та надокучить.
Нехай ми будем вірити у казку
В легенду, повість і в роман
І не знімаючи із себе маску,
Будь ласка,
Вічно залишайся там!
Нехай ти зможеш жити у моїй уяві,
при цьому інші будуть чути
мій обман,
Я лиш шкодую, що цей обман
не з нами,
І створювати правду вже не нам!
Нехай не буду чути в голосі
тих ноток,
а відстань віддаляє коливання
хвиль
А мрія малюватиме малюнок
І хоч далекий десь за сотні миль.
Нехай твоє життя зостанеться чужим
І разом з тим таким знайомим,
щодо тебе.
І навіть, якщо все закінчиться
нічим
Це буде розкішшю для мене.
Нехай даруєш посмішки на вибір,
Запалюючи безліч нездійсненних
мрій
Нехай вже ти, то нереальний вимір
Нехай…
Та все одно ти мій!
это больше эмоциональный всплеск, чем вирш, поскольку слог очень неровный.. но мне это близко, поэтому как читатель ставлю пять. довольно проникновенно
Ira Stranger відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую...
Ну, мені не хотілось ще мого улюбленого римування "абаб".. що залетіло в голову...емоції..так!
