... він римує ночі і дихає важко туманом,
палить надмірно й шукає очима безсоння.
Плазують й сміються навколо старі інтригани,
а він упивається словом, як вперше сьогодні.
Йому незнайомі кордони натхнення і втоми,
мовчить і вдивляється пильно в потворність підлоги.
Я часто за нього молюсь і не вірю нікому,
а він вже старіє і пише листи псевдобогу.
До нього іти мені треба і з вірою в диво
та він не впізнає тієї, що в снах на секунду.
Зігріюся поруч і буду мовчати сміливо
і може забуду себе чи його не забуду.
Покотимся в прірву метафор пророчих
і пальці позбудуться холоду,наче ліміту.
Можливо це кара чи мій надприхований злочин-
поета байдужого більше за Бога любити.
Покотимся в прірву метафор пророчих
і пальці позбудуться холоду,наче ліміту.
Можливо це кара чи мій надприхований злочин-
поета байдужого більше за Бога любити.
"Я часто за нього молюсь і не вірю нікому,
а він вже старіє і пише листи псевдобогу."- Не вмію аналізувати вірші-вибрала одну цитату, а хочеться цитувати весь вірш...чимось так зачепив
Biryuza відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Поезія і байдужість несумісні.Можливо ти писала про щось своє,а я побачив Сосюру.Того Сосюру з якогого Михайло Булгаков вивів, виписав поета Бездєнежного.