Пожовкле листя землю покриває,
Січе в обличчя дощ дрібний ,
Противний вітер тіло пронизає,
Зникає по домах юрба людей.
Це - осінь і, причому , пізня.
Я так нена́виджу її.
Он, хмара знову насуває грізно
І знов дощі, дощі, дощі…
А хочеться зайти десь у кафе,
Вмоститись в напівтемряві зручніше
І, взявши філіжанку кави чи латте,
Замріятись, забутись , зупинитись….
Дивитись у вікно на сірий день,
На змоклих одиноких перехожих,
Не думати про те, що було, те, що жде-
Хай дощ змиває бруд думок негожих.
Допивши прохолодний вже напій,
Закутавшись в пальто, на небо зазирнувши,
Вступити в осінь пізню цю,
Піти у далечінь, в своє майбутнє…