І.
ЇЇ очі відкрилися третього дня. Погляд був направлений у білу павутинчасту стелю, яка ніби все нижче і нижче нависала над нею, пульсуючи, немов у землетрусі. Тоді не було думок, не було почуттів, лиш холодний погляд в нікуди. Проковтнувши слину, що далося надлюдськими зусиллями, вона почала відчувати біль. Це заспокоїло – вона зрозуміла, що жива. Хоча подих смерті ще залишався на її потрісканих сухих вустах. Наступним для неї було відчуття порожнечі, не такої порожнечі, коли немає з ким поспілкуватися, розповісти про свої тривоги, переживання, і точно не такої як після втрати близької людини, скоріше схожої на порожнечу новонародженого, як вона вважала. Намагаючись згадати, що-небудь з того що з нею трапилося і де знаходиться, вона зрозуміла, що не взмозі, навіть тіло здавалося б відмовлялося слухатись. На цьому вона заснула, схоже це було на провалля, таке ж непередбачуване і глибоке. Перед очима почали поставати знайомі образи матері, бабусі, двоюрідного брата, сцени із дитинства про перевдягання, гру в піжмурки, прогулянки по засніженим вулицям, чийсь сміх, запах морського повітря, все це зображувалось не окремими подіями, а суцільним потоком і супроводжувалося чужими голосами, які твердили: «Стан вашої доньки стабілізувався, та вона ще дуже слабка, тому зараз їй потрібен спокій і тиша». Чувся чійсь плач.
Білі, навіть жовтуваті стіни, специфічний запах, біла постіль, голоси у коридорі. Прокинувшись вона не звертала на це уваги, її тривожило лише одне питання, що з нею трапилося, вона ніяк не могла привести до ладу думки, пам’ять поступово починала повертатися окремими сценами, сказаними фразами, це викликало у неї шок, серце почало вириватися із грудей, лупаючи їй по скроням, на очі набігали сльози, вона почала кричати. Із коридора забігла молода дівчина у білому халаті, за нею зайшла мати, підсіла на ліжко, взяла її за руку, почала заспокоювати, ледь стримуючи сльози. Дівчина у білому халаті набрала у шприц препарату із ампули і зробила укол.
– Не хвилюйся, зараз тобі стане краще. Після уколу Аня дійсно заспокоїлася. За весь час вона не промовила ні слова, тільки плакала і хникала, на материнських очах також були сльози, та це вже були сльози не горя, які багато днів невпинно лилися з очей, а щастя – її дочка жива.
– Ма, дуже хочу пити, принеси води. – Зараз, дівчинко моя, принесу.
Мати підвелася і підійшла до невеличкої тумби, відкрила пляшку негазованої Бонакви, наливши в Аніну улюблену чашку, піднесла їй. Відпивши води, Аня ніби зробила ковток життя і трохи прийшла до тями. Та почав діяти препарат і її очі мимовільно заплющилися. – Мамуль, тільки не лишай мене саму. Аня знову заснула.
ІІ.
Аня завжди вважала, що міцно спить, але сьогоднішній ранок їй здався інакшим, адже прокинувшись, вона вже не хотіла спати, навіть не була сонною, хоч було ще далеко до п’ятої. Їй згадалися ті ранки, коли треба було кудись їхати або щось мало статись відповідальне, можливо урочисте, до чого довго заздалегіть готувалася. Тому цей ранок здався їй інакшим, адже знала, що сьогодні вихідний і вони з Андрієм домовилися сьогодні якнайдовше поніжитися у ліжку, можливо навіть поснідати під Аніні улюблені враннішні вихідні передачі. Та надія знову заснути вмерла разом із вчорашнім шоколадним тортиком, який уже лоскотав її багату уяву. Аня повернулася до Андрія обличчям і почала його розглядати , це було для неї особливо приємним заняттям, як і для кожної закоханої людини. Вона поклала свою голову поруч з його і почала вдихати його запах, потім доторкнулася до його волосся, потім ніжно провела по його чолу, обмалювала контури губ, підборіддя, опустила очі на його плечі, навіть почала збуджуватися, та лягла на спину і почала вдивлятися у стелю. ЇЇ вже не цікавив сон, вона навіть передумала цілий день провалятися у ліжку, що вона ніколи не робила, не тому, що не хотіла бути поруч з коханим, просто не могла довго всидіти на місці, їй треба було щось роботи, а розмови про валяння в ліжку просто збуджували у ній романтику подружнього життя, якого їй не вистачало.
На вулиці починало світати, та у кімнаті ще було темно, Аня дивилася у вікно крізь брунатно-червоні занавіски, які їй не дуже подобались, хоча звиклася і вважала рідними. Почала роздивлятися кімнату, хоч було темно, та їй не треба було світла, щоб побачити, де що стоїть і якого воно кольору. Кімната була простора, невелика, але й не маленька, саме така, яка їй була до вподоби. Та завжди у цій кімнаті їй чогось не вистачало, чи то великої шафи для незліченної кількості її одягу, чи просто вона не вважала її їхнім домом, бо не була там господинею. І плани змінити щось часто тривожили багату Аніну фантазію, та Андрія усе влаштовувало, і пересувати ліжка та столи не входило в його плани, адже для нього там усе було на своїх місцях. Сварок, звичайно, з цього приводу не було, вона навіть нічого йому не говорила, бо це не мало значення, та й знала, що це дім матері Андрія, з якою вони не особливо знаходили спільну мову. І це було пов’язано не з тим, що вона була поганою чи хорошою, розумною чи дурною, скоріше з першим поглядом, так само як людина закохується з першим поглядом, так мама Андрія з першим поглядом зрозуміла, що Аня не підходить для її сина. Роздуми про маму перерва сонний голос Андрія, який промовляв до неї : «привіт, сонечко».
Привітавшись вони поцілувалися, обійнялися і від цього їй стало так спокійно і затишно, що вона заплющила очі і почала бачити різнокольорові мозаїки, запах квітів, теплі промені сонця, на цьому вона заснула.
Аня знову прокинулася першою, надворі світило сонце, зрозумівши, що вже близько дев’ятої підвелася, потягнулася і вийшла з кімнати, в цей час Андрій провів її сонним поглядом, розвернувся на інший бік і продовжив спати.
На дворі був гарний день. Вийшовши з під’їзду, Аня зробила декілька глибоких ковтків повітря, зупинилася на мить, підвівши голову до неба, зловила декілька променів сонця і рушила у бік дому. На вулиці була середина вересня, листя ще не встигло поопадати, лише змінило колір із зеленого на жовтувато-зелений, було тепло, один із тих днів, коли вийшовши на вулицю, не хочеться заходити, а гуляти парком, сидіти увечері у колі друзів. Невелике містечко С., ідеально підходило для осінніх прогулянок, Аня любила своє місто, тут вона могла знайти гармонію з собою, тут народилася, провела дитинство, ходила у школу, займається улюбленою справою, кохає, тому їхати далеко не хотіла, і вважала, що залишиться тут, буде жити у своїй просторій квартирі з коханим, дітьми.
Зайшовши у двір, Ані почали чутися голоси батьків, серце почало битися швидше, вона зупинилася біля вікна.
-…прожити з тобою життя, та нехай воно сказиться, я ненавиджу тебе, скільки ти можеш пити, подумай про сім’ю, хоча чим у тебе думати, голова у тебе тільки для того, щоб горіку в неї заливати.
- Заткнісь, как хочу, так і живу, ти мнє нє указ.
На цьому Аня похабцем вибігла з двору, сіла за хвірткою на лаву і почала плакати. Разом з цією сваркою, до неї повернулися спогади із дитинства, розбитий посуд, сльози матері, істерики, ночі без сна. Вона втомилася від цього, вона ніби руйнувало не тільки сім’ю, а й всю її. Аня витягла із сумочки мобільний телефон і набрала номер Андрія.
- Привіт кохана, як справи? Почулося на іншому боці.
- Погано. Я вдома, приїдь забери мене. Ледь чутно, у сльозах, відмовила Аня.
- Будь на місці я зараз приїду.
Аня просиділа ще хвилин двадцять, істерично паливши цигарку за цигаркою, поки до неї не підійшов Андрій.
- Знову сваряться?
- Андрій я вже не можу так, я стомилася, я їх ненавиджу!
- Пішли, залишишся сьогодні у мене. Не переживай все буде добре, разом ми зможемо здолати все, кохаю тебе.
Непоспішаючи вони підвелися і пішли геть. Вони ще довго бродили по вулицях, Аня розповідала йому про важке дитинство, хоч він знав прекрасно, що відбувалося в сім’ї, але знав, що після кожної сварки вдома Ані треба ще раз розповісти, поділитися з ним. Кожного разу Андрій ставився з розумінням вислуховував до кінця, потім, як правило, вони починали будувати плани на недалеке майбутнє і Аня переключалася, це її заспокоювало, вона знала, що з нею такого не трапиться. Так вони вони пройшли усі знайомі раніше місця і надвечір повернулися додому до Андрія. Зайшовши у квартиру, вони відразу зіткнулися з мамою Андрія, яка після нічної вахти в лікарні поралася на кухні готуючи вечерю. Батьки Андрія давно розлучені, ще за дитячих років батько пішов з сім’ї і жив далеко на іншій частині країни. Аня холодно привіталася і зайшла у кімнату, їй зараз особливо не хотілося спілкуватися з Антоніною Павлівною, натомість витягла мобільний телефон і почала телефонувати мамі, відповіді не було…
- Андрюша, можна тебе на хвилинку. Зайшла непостукавши Антоніна Павлівна, у нотках її голосу Аня вловила невдоволення. Андрій вийшов на кухню. Аня знову телефонувала. Нарешті на іншому боці почулося хрипле ало. Аня пояснила, що залишиться у Андрія, мати погодилась, нічого не сказавши про сварку, поклала слухавку.
На кухні Андрій намагався пояснити чому Аня сьогодні залишиться у них, він ніколи не згадував про сварки батьків Ані, вважаючи це недоцільним.
- Андрію, чому вона знову ночує у нас, у неї є свій дім, батьки. Мені це починає набридати і, взагалі, нічого доброго із цього не вийде. Синку, не треба вона тобі, кине і забуде, а ти потім мучатимешся.
- Ма, я кохаю її, все буде добре не переживай. А що будемо вечеряти?
- От нехай твоя Аня стала б і приготувала щось на вечерю. На підвищиних тонах почала Антоніна Павлівна і прийнялася далі різати цибулю. Андрій вийшов.
- Анют, може подивимося якийсь фільм?
- Мама про мене говорила?
- Та ні, з чого ти взяла, все нормально, я тут піратів третіх записав у нормальній якості, можемо подивитися, чи вже після вечері?
- Ти знаєш, я не голодна, просто обійми мене…
Вночі Аня довго не могла заснути, перед її очима стояла сварка батьків, розмова за вечерею про їхнє з Андрієм майбутнє, зачинателем якої стала Антоніна Павлівна. Все це перепліталося і заплутувалося як шляхи в лабіринті, де вона бродила туди-сюди не знаходячи виходу. Їй треба було всього-на-всього спокійного життя з коханим чоловіком, вечері при свічках, каву у постіль, квіти і щоб ніхто не заважав, замкнутися у своєму маленькому світі викинувши ключ, повісивши на дверцята надпис: не турбувати, заради цього вона могла пожертвувати усім: свободою, молодістю, красою. Та інша її половина хотіла прожити життя яскраво, носити дорогий одяг та коштовності, їсти у ресторанах, жити у великому будинку із вікнами на захід, їздити на дорогих автах, відпочивати на морі за кордоном. Якщо для першої Ані Андрій був тим, про кого вона мріяла, то для другої його було замало і річ тут не лише у грошах. Вона хотіла просто бути жінкою, з її слабкостями і забаганками.
ІІІ.
Аня прокинулась від болів у шлунку, досі паморочилась голова і відчувалася слабкість у тілі. Та перевернувшись на інший бік, у напрямку вікна, вона побачила сонячні промені на сірій підлозі палати, це її заспокоїло, вона не думала про те що сталось напередодні. Аня зрозуміла, що Бог дав їй іще один шанс, шанс,, який вона прийняла як подарунок, як долю, шанс, який дасть їй сили перебороти все, шанс, який покаже їй цінність кожної хвилини. Потім вона згадала про Андрія, їй повідомляли, що він приходив до неї вже втретє, та до неї його не впустили. Вона думала як він там, як він це все переживає, чи винить себе, чи досі кохає. Їй стало його шкода. Після цього, їй знову не хотілося жити………………………………………
ID:
243411
Рубрика: Проза
дата надходження: 25.02.2011 19:20:48
© дата внесення змiн: 25.02.2011 19:20:48
автор: Stas_one
Вкажіть причину вашої скарги
|
