Скалічена комаха, у якої немає шансу знову опинитися на волі, невпинно намагається знайти вихід у знайомий безмежний простір. Пересувається вздовж контуру округлого предмету, що обмежує її свободу. Втративши чотири кінцівки під час спроби втечі, вона не покидає останню битву свого життя. Це створіння шукає безпечне місце для подальшого існування. Можливо, воно не знає, що є смерть, або іншого варіанту, аніж жити просто не враховує. Воно досі не розуміє, що знаходиться у пастці, з якої не вибратись.
Людина, яка спостерігає за марними, на її погляд, спробами комахи не завжди усвідомлює свою владу, яку вона сама собі визначила, над життям чи то благополуччям цього створіння. Людина може його вбити або знівечити, але ніяк не зможе пояснити йому, що стала власником його майбутнього. Ця відносна нижчість у світосприйнятті надає комасі статусу іграшки людини. Коли власника це перестане цікавити, у комахи досі залишиться бажання врятуватися, але її фізична примітивність не надасть їй такої можливості. Можливо, колись людина про неї згадає, якщо конструкція катувань заважатиме. У людини навіть може з’явитися жаль до комахи, але це вище створіння не мало часу, аби врятувати життя того маленького мешканця. У людини з’явиться думка, що краще було б вбити комаху, щоб та не страждала. А що людина може розуміти щодо комашиного існування, якщо навіть своєчасно не оцінила її фізичне існування, щоб витратити на її порятунок кілька секунд, що потім провела бездумно, вдивляючись на рухомі картинки шедевру електроніки.
Комаха на моєму столі досі жива та шукає вихід. Я бачу її кволість та її метушливі спроби. Чому я раніше не помічала, що ці створіння також піддаються паніці? Усвідомлення її складного положення змушує мене шукати поміж незліченних варіантів дій щодо неї такий, що б не зганьбив перед нею мого статусу людини. Так, навіть перед цим малим потворним створінням можна себе принизити, але мало хто це розуміє. Вбивши її, я продовжу примітивну систему вбивств слабших сильнішими. Якщо залишу її помирати, то знущатимусь з неї, проявивши егоїстичну бездіяльність або ж негативну рису свідомого смакування власної незаслуженої влади над долею іншої істоти. Відпущу її – наче й зроблю гарну справу, але при відсутності чотирьох кінцівок вона тільки втратить віру в колишнє уявно змістовне існування, а так її карати – то вже краще й вбити… Я також можу відтепер дбати про неї, взявши всю відповідальність за її життя на себе. Це створить ще одну ілюзію, що доповнить комплекс безглуздих причин для подальшого життя.
А, взагалі, хто кращий? Комаха, яка впевнена у своїх намірах чи людина, яку розважає прагнення комахи, хоч сама вона навіть не відшукала власної мети? Комаха не має сумнівів, вона використовує усі, надані їй можливості, а людині не вистачає спритності, щоб у купі інформації та варіантів подій обрати ті, що справді чогось варті відносно первісних причин існування життя.
Я вб’ю комаху, хоч і не вважаю це правильним рішенням. Мені просто вона набридла, а відпускати її у зимове повітря я не наважусь, адже там вона, на мій погляд, також не матиме майбутнього. Я вб’ю комаху, бо вона без мого дозволу пересувалася по стіні моєї кімнати. Вона слабша й перебувала на території мого обмеженого простору. А тому я її знищу…
Комаха мертва… Хрускіт кісток її зовнішнього скелету пронизав тишу вечірнього смутку. Її передсмертні рухи видавали відчай та біль, що вона змогла відчути своєю примітивною нервовою системою. Навряд смерть цієї комахи чимось відрізнялася від смерті будь-якої іншої істоти цієї планети, але вигоди з неї ніхто не отримав та й сумувати за нею ніхто ніколи не буде. Та це й не має вже ніякого значення, адже комахи, за якою я спостерігала, вже не існує в цій реальності, а матеріальні залишки її істоти завдадуть мені трохи клопоту.
Ось і кінець історії про втрачене життя маленької істоти, яка жила та раділа, але невдало обрала траєкторію переміщення, що й призвело до її загибелі.
ID:
245289
Рубрика: Проза
дата надходження: 06.03.2011 14:29:32
© дата внесення змiн: 31.03.2013 20:19:21
автор: Lucre
Вкажіть причину вашої скарги
|