Не люблю говорити тихо,
Та зараз, тихо прошепчу,
Про цю подію, розказати точно,
Не зможем а ні я, ні ти.
Ніхто з людей не міг любити
І навіть мріяти про це.
Вони усі хотіли їсти.
Проте, нічого не знайшли.
Не було ні зерна ні хліба,
Не було й каші, молока,
Уся худоба поздихала,
Лише трава, сама росла.
Тобі напевно зараз смішно.
Ти думаєш про що це я,
А я про рік цей - 33-тій.
Тоді була страшна біда!
На день людей вмирало безліч,
Ніхто нікому не поміг.
Одні від голоду померли,
А других хтось собі зварив.
Вмирали бідні і стражденні.
Кричали криком нелюдським.
Одні ж хотіли з болі вмерти!
Частина жити, й їсти хліб...
У мене і у багатьох що до цього інша думка
бо існують закони віршування. Що до білого вірша то там теж свої закони, а цей вірш зовсім не білий. Та я своїх поглядів не збираюсь нікому нав"язувати.Просто висловив свою думку, а то особисте діло автора, відшліфлвувати свою майстерність, ЧИ.
Нехай твоє серце палає любов"ю і ніколи не зачерствіє. Допоки буде жити наша пам"ять - житиме і наша нація.Хороший вірш. Та всеж потрібно попрацювати над ритмом і римою.
Тетянка Сарняк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
спасибі =) що стосуються ритму, то він залежит від інтонації.... а рима не завжди має вагоме значення - наприклад білий вірш =)