Моя безвихідь почалася вчора.
Занурила у себе. Як коханець,
Притисла тісно та взяла у шори -
З каблучкою мій безіменний палець.
Цнотливі шпильки на папері білім
Розсипано як згадку про свободу,
Розплетено душі косу й на тілі
Знайду найпершу зморшку я – незгоду.
Пишу листи незвіданим шляхам я,
Шукаючи рятунку в теплих мріях,
Нема вже місця всим отим світам. Так,
І лине тріск, за ним-тремтіння в віях.
Сльоза омиє, змиє вмить руїни.
Солоний присмак та солодкий біль –
Сусіди нині рідної країни,
Де щастя – сива квола тінь.
І діти наші – плід горе-союзу –
Мої вірші на зжовклому папері…
Нема у світі більшої з ілюзій,
Як сподіватись на твоє you are free.
Розчинене вікно – і суїцид класичний
Записано в історію слабкої.
А що робить? Протест одвічний
Зі вчора шлюб уклав зі мною.
