Чому гризуться Бровко і Мухтар?
Що, може їх та кличуть не однако?
Чи то так кров взиває їх до чвар?
Але ж вони не вовки, а собаки!
Та й не чужії Бровко і Мухтар -
одної крові, може різно лають,
бо то колись при різниїх дворах
на службу найнялися за окраєць.
Їм б помиритись, пильнувати двір,
бо крадії стежки вже протоптали.
Крадуть усе, на що лиш впаде зір,
будують кам"яниці, як вокзали.
Від кам"яниць і сонця не видать,
прекрасний двір вже заростає цвіллю,
замість трави лежить бігбордів гать -
брехливі лозунги встелили все подвір"я.
Колись могли себе прогодувать,
могли змінити одіж по сезону,
хай не розкішну, та хоч грішну стать
могли бодай прикрити від циклонів.
Та крадії тоді вже завелись
й розкрали все, продали за границю,
а з виручки упевнено взялись
в центрі двора возводить кам"яниці.
Собак пересварили, як вовкІв,
мовляв, все так, бо кожен власну буду
лише прикрити хоче від дощів
й на цуценят якусь накинуть шубу.
А поруч двір розкішний процвіта,
там море сонця, їжі, одежини,
хоч не дармОвий той життя нектар.
але нектар, не гіркота полину.
І все, що треба - хвіртку відтворить,
та одному та справа не під силу.
бо там пружина. Морду би встромить,
а другий лапами - і хвіртка би відкрилась!
Уже не раз то думали зробить
і оглядали двір той діловито,
та крадії цькують їх кожну мить.
щоби самим не втратити корита.
От знову шерсть у обидвох горбом,
з-під грізних брів палають люттю очі -
гризуться Бровко вперто з Мухтаром
і лаються від ранку і до ночі!
Чому ж гризуться Бровко і Мухтар?
Сусідній двір прислав вже добру вістку.
Постійний голод їх зове до чвар,
а з кам"яниці в двір Хтось кинув кістку.
Мораль така: Хоч голод і не пан -
поміг не той, хто в миску влив помиї,
а хто підкаже як ти маєш сам
прогодуватись гідно із сім"єю!
Скільки мудрості в цій байці,жаль тільки ,що такий цвіт України не з нами, а далеко за кордоном...Якщо б побільше таких поетів та патріотів були дома то може і не посміли б цькувати нас, як собак, один на одного...
Влучно, друже!
Ми забуваємо одне, що той хто розділяє, той і володарює.
Ти ж бачиш, що тут парадокс на парадоксі. Нащо було їхати до Львову святкувати День Перемоги? Війна, що розпочалася або закінчилася у Львові? Якого?! Парадокс?
Той, відповідати треба було парадоксально – понакривати на центральній площі столи… нехай собі… А як відмовились би (думаю, що навряд) самі б посвяткували.
Всіма гранями пройшлася війна по моїй родині, від геройства до…, але в той день ніхто нікуди не їхав, а накривали великій стіл під кущами бузку та старою грушею, відкривали ворота на всю і святкували разом з родиною та всіма, хто приходив «на вогник»… згадували, плакали, співали пісень про війну, сміялися ще плакали (а до того йшли до вічного полум’я, та на кладовище пом’янути загиблих у війні). Так було, допоки не вмер останній ветеран в родині, мені було тоді 16 років. Батьки так-сяк підтримували традиції, але, нажаль, то було «вже не те» і почуття «не ті», як були тоді, за життя дідів моїх.
Все минається – час витирає з пам’яті людини неприємні враження (така вже людська психофізіологія). Але є дехто, хто маніпулює фантомними враженнями, аби що?
Все має своє логічне з’ясування. Ось ти і написав «аби що?» сталися такі події на 9 травня (ну, то був показовий виступ, а так вони підкріплюються час від часу то тими, то іншими плітками та подіями). Прикро, що ведемось! Всі та з усіх боків… Певно, фантомні болі час від часу можна відновити, як по куксі пам’яті врізати з розгону.
Влучно! Правдиво! "Та колись до них дійде" - це не до таких,потрібно пояснювати, бажано ось такими прикладами. Дуже багато українців не розуміють свого нинішнього становища і перетворюються на
"Бровків"
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00